В Україні стартував Національний тиждень безбар’єрності
В умовах актуальної на сьогодні війни – збройної агресії проти України з боку імперсько-терористичних сил Росії та її сателітів – постала загроза втратити державну незалежність і суверенітет. Проте більшою загрозою є порушення прав людини – і не лише у внутрішній площині (під час війни відбуваються обмеження доступності певних сфер життя), але й у зовнішній, що передбачає світові демократичні цінності – рівність, справедливість, пошану до встановлених державних кордонів і всіх національностей, і навіть колізії категорії добра і зла. Поряд із проблемами власне воєнного характеру, спрямованими на захист країни (озброєння, мобілізація, волонтерство, донорство тощо), постали глобальні проблеми захисту демократичних цінностей, які українці лише почали усвідомлювати. У будь-якому разі звільнена від певних обмежень (бар’єрів) особистість швидше реалізується повною мірою, і це ми бачимо на прикладі успішних дій тільки-но народженого українського воєнного комплексу та вояків-фахівців, які довели свою майстерність у бойових умовах, захищаючи мирні міста й села від ракетних і бомбових ударів агресора. До того ж ця особистість чітко вже усвідомила свою національну / громадянську ідентичність (це вже нове покоління українців, які зросли в умовах молодої демократії) на відміну від однолітків-ворогів, які зросли в полоні фейкової пропаганди та фальшивих цінностей. Тому держава, незважаючи на труднощі війни, економічні й соціальні проблеми, надає суттєвої уваги захисту й дотриманню прав людини, оскільки відповідно до статті 3 Конституції України саме «людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека» визнаються в Україні найвищими соціальними цінностями. У такому разі певні обмеження людини в її правах – це бар’єри для реалізації її інтересів і прагнень, отримання доступу до послуг влади, медицини, до активної участі в політичному, суспільному й культурному житті . Такі бар’єри можуть бути й предметними (матеріальними, фізичними), зокрема в міській інфраструктурі чи житлових комплексах, і моральними – ставлення до людей з обмеженими можливостями в суспільстві, повага до них і взагалі до будь-яких відмінностей у соціумі. Отже, перед органами публічної влади України постає нагальне завдання: створити безбар’єрний простір у різних сферах життя людини-громадянина.
Дослідивши концепт «безбар’єрність» через призму державної політики створення безбар’єрного середовища в Україні, можна зробити такі висновки:
1. Термін «безбар’єрність» однозначно і загальнозрозуміло позначає надання всім громадянам незалежно від расової, етнічної, вікової, статевої, релігійної приналежності та фізичного стану різноманітного доступу до всіх сфер життєдіяльності, що відбувається в умовах повномірного дотримання прав людини за реального демократичного устрою держави.
2. Визначене як ключове слово «доступність» позначає забезпечення рівного доступу до житлових і громадських будівель, транспорту, інформації та інформаційно-комунікаційних систем, державних об’єктів і послуг» із зазначенням «для всіх» і «як у міських, так і в сільських районах».
3. Кожен із досліджуваних напрямків створення безбар’єрного середовища (фізичний, інформаційний, цифровий, соціальний, економічний, освітній) головним завданням передбачає створення доступності до ресурсів, засобів і послуг у державі, що дозволять кожній людині почуватися рівною в суспільстві, реалізувати власні здібності й інтереси, не відчуваючи дискримінації за ознаками раси, статі, віросповідання тощо. Це надасть можливість Україні стати реально демократичною державою. Відповідно до тематичного обсягу та стратегічних цілей створення безбар’єрного середовища в подальшому плануємо розглянути перспективи України в кожному з напрямків державної стратегії та наявні на сьогодні здобутки в цій сфері.
